Вони зустрілись випадково так несподівано для двох.

І він уже не мав спокою

А чи вона… не знав ніхто.

Він скрізь ходив немов у сні

де був лиш усміх уст її.

А в голові лиш щирий голос

що так бере й кудись веде

А він боявсь, від тільки мріяв

Її зустріти ще хоч раз

Обняти, ніжно притулити

Й до серця тепло пригорнути

І доля ніжно посміхнулась

й подарувала щастя мить…

Та він не знав, що їй сказати,

Й вона тоді також мовчала

Вони блукали темним містом

Де був лиш він, вона і дощ.

Лиш дощ порушив тую тишу,

що поселилась між обох.

Та все пройшло,

і дощ пройшов…

А в його серці квітне й досі,

Та ніжна квітка у росі…

Він знов блукає темним містом

І може знов її знайде

І знов побачить милі очі

І знов до серця пригорне…

Вона пішла, і вже ніколи…

Лиш дощ шумить, що за вікном...

**********************************************

*********************************